Давінея Пейн: "Спадкоємниця Меріон Джонс"

Меріон Джонс Лайт

Давінея Пейн, за висловом головного тренера „Динамо” Володимира Рижова належить до одного із трьох стовпів на яких будується командна гра. Вона не є чистим першим номером, скоріше універсальна захисниця із відмінною атлетичною підготовкою. У типовій афроамериканській родині вона єдина донька, решта вісімко дітей – її брати.

Дівчинку, третю за віком дитину у сім”ї, назвали Девіною, так звали мамину подружку, це ім”я було подібним до батькового, його звуть Девід. З братів Пейн спортсменом не став жоден, Девіна єдина серед всіх родичів хто заробляє собі на життя спортом. Після закінчення коледжу Ласаль вона недовго попрацювала за фахом, юрист у департаменті з допомоги малозабезпеченим прошаркам населення. Нудна робота із цифрами у тісних офісних приміщеннях затвердила її у думці, що спорт їй ближче.

У дитинстві Дей, а саме так її і називають у сім”ї і в команді, займалася легкою атлетикою, бігала на 100, 200 і 400 метрів і навіть одного разу виграла першість штату Делавер по своєму віку, мала хороші результати в штовханні ядра. У баскетбол прийшла пізніше, просто таки як Меріон Джонс (всесвітньовідома спринтерка минулого року повернулася до баскетболу, яким небезуспішно займалася у студентські роки, а 2003 її було задрафтовано Фінікс Мерк”юрі.) Про WNBA мріє і Пейн, хоча і розуміє, що потрапити туди враховуючи скорочення кількості клубів дуже непросто. Проте у Європі Дей подобається все.

Подяка Естонії

2 роки Дей грала у Естонії, час достатній для того, що б пристосуватися до європейського життя і до суворого балтійського клімату. Нинішні київські морози, після північних вітрів не видаються аж надто суворими. У Талліні все було поруч, вона навіть забула там про американський трафік (вдома цю проблему вона вирішувала завдяки мотоциклу). Та все ж Дей визнає, життя у великих містах їй до вподоби. Безперечними перевагами Естонії є тотальна інтернетизація і обізнаність населення у іноземних мовах. Як більшість її співвітчизників Дей крім англійської не розмовляє жодною із мов, шкільні навички французької забуто за відсутністю практики. На питання, чи запам”ятала вона щось із естонської, Дей починає доволі впевнено „уксі-какс-кольм-нєєлі-вііс” і паралельно розгинає пальці, відтак з”ясовується, що у пам”яті закарбувался лиш числівники від 1 до 5, певно номери комбінацій. Дей суто по людські вдячна естонцям за те що вони винайшлий скайп. Це дозволяє багато заощаджувати на телефонних розмовах із Америкою. Крім того у маленькій країні все що завгодно знайти і придбати можна через інтерент. Місцеві громадяни навіть голосувати можуть через інтернет. Сама ж Дей ходила до американського посольства для того щоб взяти участь у виборах президента Сполучених Штатів. І зараз вона не відносить себе до тих людей хто розчарувався у діях Барака Обами.

Книга, написана, ще кандидатом у президенти Обамою є однією з небагатьох, які не відносяться до спортивної тематики і які Дей прочитала останніми роками. Зараз її літературні інтереси пов”язані із фаховами книжками, в яких йдеться про спортивну мотивацію. Це той аспект, який цікавить її найбільше. Володимир Рижов підтверджує, що настільки цілеспрямованих баскетболісток побачиш не часто, а Дей напрочуд гармонійно вписалася і в команду, і в українські реалії.

Не баскетбольний експеримент

Як тільки запропонували зробити інтерв”ю із Пейн, виникла ідея запросити її на ковзанку. Завжди цікаво перевірити реакцію людини у нестандартній ситуації, та й зрештою зимова Олімпіада наближається. Передбачаючи імовірні труднощі почав здалеку:
-    Ти ж родом із Філадельфії?
-    Ага, саме звідти ми. Всі мої брати зараз мешкають там, або десь поруч, мама теж там. Місто велике, цікаве.
-    Має хорошу команду з хокею,– наближаю, поступово її до теми експерименту.
-    Флаєрс... - підхоплює Дей, - але хокей я люблю не надто, якось раз ходила на їхню гру.
Ця тема, схоже, у співрозмониці ентузіазму не викликала, але відступати нікуди:
-    А сама на ковзанах впевнено почуваєшся?
-    О, ні, ти що, ні разу у житті не каталася, для професійної баскетболістки ковзани, лижі – небезпечно. Я так, хіба на роліках влітку.
-    От і відмінно. Новачки завжди їздять дуже обережно, немає жодної необхідності, щоб ти здивувала нас лутцами і рітберґерами. А спробувати щось новеньке завжди цікаво.

Ковзани Давінея шнурувала методично і зосереджено, в цей час сяючу американську усмішку змінилив трішки тривожний вираз обличчя. Шлях до льоду, у ковзанах вона пройшла впевнено і резюмувала: не так і складно робити це, поки стоїш на гумовому покритті. Далі складніше - одне лезо вже стоїть на льоду, відірвати другу ногу все ще не наважується, навіть попри страховку. Перші кроки дуже обережні, поруч на лід весело гупають дітлахи, підводяться і мчать далі. Давінея рухається тримаючись за бортик, але по краю коробки конкурентів у неї дуже багато і за активної сторонньої підготовки вона відходить від борту аби обійти такиже новачків і повільно котиться вперед. Позаду перше коло, стурбованість змінюється інтересом. „Ти майже як Сурія Боналі!” – підбадьорюю її, на згадку про темношкіру фігуристку Дей реагує позитивно, але по завршенні необхідної фотосесії, виявляє бажання ступити на „твердь земну”. „Survive,” - стало першим її словом після того як зійшла з ковзанки: „Моя мама обов”язково має побачити ці фото, у нашій родині я взагалі першою вийшла на лід.” Потім разом приходимо до висновку, що ковзани не набагато небезпечніше ніж прогулянки зимовим Києвом, скутим кригою.

Адаптація в Україні

Давінея, як і більшість іноземців, не надто урізноманітнює свої маршрути пересування. Квартира, тренувальна зала в університеті Драгоманова або Меридіані, цілодобовий супермаркет неподалік від дому і кілька точок громадського харчування популярних серед американців, на шопінґ у традиційному розумінні вона не виїзджає, каже в Києві це дорого, купує переважно продукти.

Якщо є час, готує вдома. Навчитися робити хоч щось на кухні було її завданням на поточний сезон, оскільки раніше із цим не склалося. Плиту освоювала дослідним шляхом: вичитає рецепт в інтернеті, закупить все необхідне і починає експерименти. Зараз запекти рибу із картоплею не проблема, хоча частіше варить вареники, точніше заморожені півфабрикати, опанувати премудрості вітчизняної кухні підсилу не кожному, та й часу особливо немає на те.

Вдома відсипається, режим сну треба підлаштовувати до спілкування із рідними, семигодинну різницю в часі теж треба враховувати, хоча із мамою може довго теревенити по скайпу. Коли хтось заходить до мами під час їхнього спілкування, та з гордістю повідомляє, донька зараз десь у Лондоні... Далі гості стають свідками уроку географії.
-    Мамо, я ж у Києві, у Лондоні, я лише робила пересадку коли летіла сюди.
-    А певно це Росія.
-    Та ні, це Україна, я в Україні.
Географічний нігілзм Пейн-старшої, не дуже подобається її доньці, яка про Радянський Союз почула лише на уроках історії, вона чітко відрізняє Україну і Росію. Мама ніколи в житті за межами США не була. Навіть після того як Дей провела 2 сезони в Естонії, та вважала, що донька грає десь у Росії.
Пейн молодша дуже щаслива, що „Динамо” пройшов до плей-оф у Кубку Європи, адже у неї є можливість побачити більше міст Старого Світу, а коли потеплішає, можливо до України на кілька днів приїде мама з кимось із братів.

Перше знайомство Дей з Україною відбулося, ще минулого сезону, коли вона приїздила сюди на поєдинки Балтійської ліги. Запам”яталася довга дорога із Києва до Південноукраїнська автобусом, непоступлива команда Олімп і три поєдинки за 2 доби.

Зараз уявлення про Україну ширші. Тривалий час Дей обходилася без стільникового телефону. Свій був у Джої (Джої Клайберн – екс-гравець Динамо), позаяк вони всюди були разом, зв”язок тримала через подружку. Коли Джої поїхала, то з довелося заводити свій, допомогла Олена Легостаєва. Власне Лего, як її називають у команді наближча подружка Дей. Все що стосується зовнішнього світу із викликом таксі включно американці допомагає робити Лєгостаєва. Щоправда свої колоритні дреди Дей плете сама. Все необхідне для зачіски вона привзла з собою зі Штатів. Раніше у особі Джої  вона мала особисту перукарку, а от зараз доводиться все робити самій. Не найприємніша з точки зору Дей, процедура оформлення зачіски забирає понад півтори години, зате потім на „головне жіноче питання” можна не відволікатися з місяць.

Бути єдиною американкою на майданчику для Пейн не проблема, після перших кількох тижнів адаптації в ігровому плані вона почувається доволі комфортно, тай у команді достатньо сильних баскетболісток, які можуть заступити у разі ігрового спаду в одної з партнерок. Дей напам”ять перераховує ігри і хто з дівчат в них був найрезультативнішою. Бути єдиною американкою у іншій країні,  значно складніше. Іноді вона спілкується із колегами-співвітчизниками із Будівельника, переважно з Дериком Цимерманом. На відміну від них Дей не мала канікул на Крісмас. Цього сезону вона вперше відзначала Різдво не з родиною. „Що ж ти робила?” – „Ходила до лазні... звісно не сама... ми всією командою там були, потім трішки по святковому повечеряли із Джої.” – пояснює Дей. Новий Рік відзначали вже в одній компанії із Лего, з її друзями і подружками. В цьому спортсмени у різних країнах відрізняються мало: ялинка, трішки шампанського, бенгальські вогні, побажання на наступний рік, трішки телешоу з якого Дей мало що могла зрозуміти, і спати. Словом соціальна адаптація проблемою не є.

До цьогорічних заметів на вулицях Києва американка теж ставиться цілком стоїчно. „Колись, пам”ятаю, я ще ходила до школи у Філадельфії випало снігу майже 3 фути (тобто 90 см), так нам влаштували канікули на цілий тиждень, зазвичай снігу у Пенсільванії мало, і навіть невеличкий снігопад спричиняє великі незручності, зараз найгірше для мене ожеледиця і великий корк, на тренування треба виїзджати за 1,5 години,” – не люблю запізнюватися пояснює Пейн.

„Одного разу Дей своєчасно не приїхала на початок тренування, до зали вона заходила зі словами „коуч, це не я, це таксі спізнилося, якщо треба я можу вийти і прибити таксиста.” – доповнює картину випадком із життя Володимир Рижов.

Для Дей дуже добре, що тренер прекрасно володіє англійською у разі позаштатної ситуації до нього можна завжди звернутися по допомогу. Така позаштатна ситуація виникла під час вильоту на матч із Железнічаром. Вже у самому аеропорту американка загубила паспорт. Найменше чого бажав у цей день Володимир Рижов, це втратити Пейн через загублений паспорт перед ключовою грою за вихід команди до плей-оф Кубку Європи. Більш кумедної ситуації годі було й уявити. За кілька хвилин до вильоту вся команда нишпорить на очах сотень пасажирів шукаючи американський паспорт. Нещастливий документ віднайшовся в осанній момент між журналами. Пейн вилетіла разом з командою і допомогла у грі шістнадцятьма очками. З тих пір у команді постійно хтось стежить за наявністю паспорта американки.

Григорій Палій, "Баскетбол"